Мальді́ви
Мальді́ви (мальд. ދިވެހިރާއްޖެ, Дівехі Раджже), офіційна назва Мальді́вська Респу́бліка (мальд. ދިވެހިރާއްޖޭގެ ޖުމްހޫރިއްޔާ) — країна у північній частині Індійського океану приблизно за 700 км від Шрі-Ланки, розташована на архіпелазі з 1196 коралових островів[1], що згруповано в 12 атолів.
Усі острови пласкі, площею не більше 13 км², середня висота — 1,8 м над рівнем моря. Заселено 203 острови. Мови: дівехі, англійська.
Держава розташовується на островах у центральній північній частині Індійського океану, територія країни простягається з півночі на південь на 900 км і перетинає екватор. Найближчими сусідами країни на півночі є Шрі-Ланка (700 км на схід) та Індія.
Територія країни складається з коралових островів, що є вершинами давніх вулканів, які вкрито океанічними водами. Налічується 1196 коралових островів та піщаних мілин, які згруповано у 26 атолів. 202 острови населені. Більшість островів низовинні — жоден із них не підіймається вище 2 м над рівнем океану. На їх узбережжі — піщані пляжі з кокосовими пальмами.
Клімат — екваторіально-мусонний. Середньомісячні температури коливаються від +24 до +30 °C. Опадів — до 2500 мм на рік. Сезон дощів — протягом квітня-жовтня, коли дме південно-західний мусон. Сухий сезон супроводжується північно-східним мусоном (грудень-березень).
Мінеральні ресурси відсутні, немає навіть постійних джерел води.
Вчені виявили, що через кілька десятків років більша частина низько лежачих атолів світу може стати безлюдною через зміни клімату і нестачу прісної води. У їх числі опиняться Мальдіви, Сейшели та частково Гаваї.
Давні часи
У деяких джерелах вказується, що заселення архіпелагу розпочалося у V столітті до н. е. племенами з Індії, а згодом — із Шрі-Ланки. У країні поступово осідали араби, перси, малайці. В інших джерелах зазначається, що деякі острови були заселені людьми приблизно 3500 років тому, і мальдівська етнокультура сформувалася приблизно 2500 років тому внаслідок арійської міграції з Індії та Шрі-Ланки, а також під впливом південноіндійських дравідів, вихідців із Західної Азії та Африки в період раннього середньовіччя.
Середньовіччя
Перша письмова згадка про острови датована 947 р. — саме тоді їх відвідав арабський мандрівник. 7 липня 1153 р. — перша згадка про султанат, тоді ж офіційною релігією на островах став іслам. 1344 року острови відвідав відомий арабський мандрівник Ібн Батута, який 18 місяців служив там як каді (мусульманським суддею).
Із XIV ст. до 1968 p. островами правила династія султанів Діді. Араби, португальці та голландці почали в XVI ст. боротьбу за архіпелаг. 1558 року португальці захопили Мале. Під час повстання місцевого населення 1573 р. португальців було повністю винищено (у деяких джерелах вказується, що португальців вигнали). Нинішній алфавіт «Тану Акуру» fiy.no запроваджено в XVI ст. У мові динехі відстежується відчутний вплив арабської. 1640 року на островах висадилися голландці і протягом 1645—1796 р. острови перебували «під опікою» голландського Цейлону (Шрі-Ланка). У XVIII ст. Мале відвідали пірати і зруйнували його вщент.
Британський протекторат
1796 року британські війська вигнали голландців із Цейлону, а Мальдіви включили до своїх захищених колоній. У 1860-х роках, внаслідок повстань іслаїлітської секти Мусталитів британські війська мусили залишити Мальдіви[3]. Невдовзі перемога клану Какааге, що був на боці британців, над кланом Азіріге повернула британців, які наприкінці 1887 року офіційно оголосили про створення протекторату Мальдіви.
16 грудня 1887 року губернатор Цейлону підписав договір з султаном островів, згідно з яким Мальдіви залишалися під захистом Британії зберігаючи за собою право на внутрішнє самоврядування, але адміністрація не посягатиме на зовнішню політику держави та суверенність.
Статус островів був подібний до інших британських протекторатів у регіоні Індійського океану, включаючи Занзібар та Договірний Оман. У 1892 році Велика Британія уклала з місцевими правителями Виняткові угоди, що забороняли їм та їхнім наступникам без згоди Великої Британії укладати договори і вступати у відносини, поступатися, продавати, здавати в оренду або давати дозвіл на захоплення будь-якої частини своєї території третьою державою.
Під час британської епохи, яка тривала до 1965 року, Мальдіви продовжували управлятися султанами обраними Меджелісом. Отже, Британія заохочувала розвиток конституційної монархії, і перша Конституція була проголошена в 1932 році. Проте угоди з Великою Британією не надавали повновладдя султану та уряду, що привело до повстання мобсів. Конституцію публічно було скасовано.
Під час Другої світової війни на атолах Ган, Хізадху і Адду була розміщена британська військова база де діяв тимчасовий торговий пункт, що дозволяв уряду отримувати паливо та іншу сировину. 27 лютого 1941 року біля берегів атола Адду затонув італійський крейсер «Ramb I».
У 1943 році султан Хасан Нураддін II зрікся престолу. Обраний новим султаном Абдул Маджид відмовився від трону, в результаті чого країною стала правити регентська рада на чолі з сином Абдул Маджида — Хасаном Фарідом. У 1952 році Абдул Маджид і Хасан Фарід померли, і парламент обрав Мохамеда Аміна наступним у лінії успадкування трону, однак султан вирішив перейти на республіканську форму правління і в 1953 році після проведеного референдуму став першим президентом Мальдівів скасувавши султанат, який існував 812 років. За роки свого правління Амін Діді провів реформу освіти та розглянув певні питання стосовно прав захисту жінок.
Під час його лікування на Цейлоні, уряд був повалений, і по поверненню на батьківщину Аміна ув’язнили на острові Каафу. За допомогою групи прихильників він спробував повернутися в Мале, але спроба не вдалася, і він був знову ув’язнений на острів. Оскільки стан здоров’я Аміна погіршився, його перевели до в’язниці на острові Вихаманафуш, де він і помер в 1954 році.
Після падіння республіки був проведений черговий референдум, на якому 98 % виборців проголосували за відновлення монархії. 7 березня 1954 року султанат було відновлено: султаном обрали Мохаммеда Фареда Діді.
